http://ir.knutkt.edu.ua/handle/123456789/363 2026-09-11T12:05:14Z 2026-09-11T12:05:14Z Полонський, Валерій Геннадійович Ходаківська, Еліна Сергіївна http://ir.knutkt.edu.ua/handle/123456789/1622 2026-07-15T00:00:36Z 2026-01-01T00:00:00Z

Першоджерела як основа реконструкції та розвитку сучасного українського театру Полонський, Валерій Геннадійович; Ходаківська, Еліна Сергіївна У статті досліджується проблема переосмислення традиції в сучасному українському театрі як методологічної основи формування нових практик. Обґрунтовується теза про те, що традиція не зводиться до репрезентації минулого, а виступає механізмом збереження внутрішньої логіки мистецького розвитку, порушення якої призводить до втрати цілісності інноваційних процесів. Особливу увагу приділено аналізу фрагментарності спадщини Леся Курбаса та її впливу на сучасні підходи до театральної практики. Мета статті – визначення основних методів реконструкції сучасних театральних практик через звернення до першоджерел і виявлення їхнього потенціалу для формування актуальної методології українського театру. В праці застосовано методи порівняльного аналізу, історико-культурної реконструкції та практико-орієнтованого узагальнення. Виокремлено ключові підходи до роботи зі спадщиною: синтез фрагментів курбасівської системи з іншими театральними методологіями; критична оцінка практик, сформованих у межах ідеологічно зумовлених моделей; а також звернення до фундаментальних тілесних першоджерел, зокрема практики йоги. Доведено, що такі підходи дають змогу не лише реконструювати втрачені зв’язки, а й розширити інструментарій сучасного актора, зокрема в аспектах тілесної та мовно-голосової підготовки. Наукова новизна дослідження полягає у розгляді йоги як одного з базових джерел тілесних принципів, що структурно співвідносяться з українськими театральними практиками, зокрема системою «мімограмоти», а також в обґрунтуванні необхідності повернення до першоджерел як до способу подолання ідеологічних нашарувань у театральній педагогіці.

2026-01-01T00:00:00Z Стьопін, Євген Васильович http://ir.knutkt.edu.ua/handle/123456789/1621 2026-07-15T00:00:31Z 2026-01-01T00:00:00Z

Режисерсько-продюсерський паритет як ознака творчої самореалізації Віталія Малахова (1991–2001 рр.): досвід персоналізованого підходу Стьопін, Євген Васильович Мета статті – проаналізувати творчу діяльність Віталія Малахова у період 1991–2001 рр., яка ґрунтувалася на паритеті його режисерсько-продюсерської самореалізації, і дослідити найпоказовіші театральні проєкти, що шляхом використання багатоджерельного фінансування, були втілені під час функціонування заснованої ним приватної театральної агенції «Поділ. Арт. Проект». У роботі над статтею були використані наступні методи: наукового пізнання: системний, порівняльний, історичної ретроспекції, міждисциплінарний принцип, що уможливив реалізацію економічного, соціокультурного та мистецтвознавчого підходу, а також потенціал кейс-аналізу певних театральних проєктів. Наукова новизна статті полягає в акцентуації на продуктивності режисерсько-продюсерського паритету як ознаці творчої самореалізації Віталія Малахова в умовах 1991–2001 рр., що дало змогу в дещо іншому ракурсі висвітлити особливості творчих і організаційних орієнтирів митця, спрямованих на модернізацію українського театрального процесу.

2026-01-01T00:00:00Z Остапенко, Дмитро Іванович http://ir.knutkt.edu.ua/handle/123456789/1620 2026-07-15T00:00:21Z 2026-01-01T00:00:00Z

Організація концертної діяльності та музичне виконавство в Україні: традиції та сучасність Остапенко, Дмитро Іванович Статтю присвячено дослідженню історичного становлення організаційних структур концертної діяльності в Україні та аналізу традицій і сучасних тенденцій розвитку музичного виконавства. Мета статті – висвітлення еволюції організаційно-управлінських структур у сфері концертної діяльності, формування та проведення концертних сезонів, визначення внеску провідних діячів української культури у формування виконавських традицій, а також висвітлення діяльності нового покоління концертних виконавців в умовах повномасштабної російсько-української війни. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні історико-культурного, системного, аналітичного та порівняльного підходів. Було застосовано наступні методи: історико-генетичний – для вивчення витоків і еволюції організаційно-управлінських структур, хронологізації для встановлення послідовності їх формування та наповнення концертно-виконавським потенціалом, періодизації – для врахування еволюційних змін у суспільстві, соціологічний – для вивчення громадської думки щодо концертної діяльності періоду воєнного стану, узагальнення – для формування висновків і перспектив подальших досліджень.

2026-01-01T00:00:00Z Сердюк, Володимир Вікторович http://ir.knutkt.edu.ua/handle/123456789/1591 2026-06-26T00:00:51Z 2026-01-01T00:00:00Z

Сучасні організаційно-творчі моделі Національного театру в Празі Сердюк, Володимир Вікторович Питання ефективної організації державних театрів сьогодні стоїть перед Україною особливо гостро. Повномасштабне вторгнення Росії змусило культурні інституції переосмислити свої пріоритети, шукати нові моделі виживання та розвитку в умовах, які ще кілька років тому здавалися неймовірними. Водночас курс України на євроінтеграцію відкриває нові горизонти і не лише в політичному чи економічному вимірі, а й у культурному. Перед театральною спільнотою постає практичне запитання: як саме функціонують успішні державні театри в країнах Центральної Європи, і чи можна запозичити їхній досвід? Саме тому звернення до досвіду Національного театру в Празі «Národní divadlo», видається не просто науково виправданим, а й практично необхідним. Це один із найстаріших і найавторитетніших театральних комплексів Європи, який з 1883 року зберігає безперервну традицію роботи і при цьому залишається живою, актуальною інституцією. Унікальність Národní divadlo полягає в тому, що під одним інституційним дахом об'єднані чотири самостійні творчі колективи: оперна трупа, балетна трупа, драматична трупа та Laterna Magika; кожен з яких має власну художню ідентичність, репертуарну стратегію та організаційну логіку. Така модель є рідкістю навіть у світовому масштабі і становить значний інтерес для дослідження. Українські державні театри здебільшого успадкували радянську модель управління, яка, незважаючи на окремі реформи останніх десятиліть, залишається переважно незмінною. Централізоване фінансування, жорстка вертикаль підпорядкування, відсутність інституційної автономії та слабкий зв'язок із глядацькою аудиторією. Все це робить українські театри вразливими в умовах сучасних викликів. Досвід Праги, де вдалося поєднати державне фінансування з менеджерською гнучкістю, жанрову різноманітність із єдиною інституційною стратегією, а класичну традицію з відкритістю до сучасного мистецтва, може стати цінним орієнтиром для реформування вітчизняної театральної системи.

2026-01-01T00:00:00Z