Режисерська робота над хореографічною мініатюрою «Так ніхто не кохав» (за мотивами збірки поезії)

Abstract

Сьогодні мистецтво дедалі частіше розвивається в напрямі синтезу, поєднуючи різні форми творчості та утворюючи нові способи художнього вираження. Особливе місце серед цих взаємодій займає тандем поетичного слова й танцю, адже обидва види мистецтва апелюють насамперед до емоцій і внутрішніх переживань людини. Залучення поезії в хореографічні композиції відкриває простір для створення багатопланових образів, у яких гармонійно зливаються метафоричність літератури, музична логіка та виразність пластики. Попит на таке поєднання зумовлений потребами сучасної сцени в пошуку нових засобів виразності, здатних не лише показати індивідуальність митця, а й передати універсальні сенси, зрозумілі широкому колу глядачів. Українська поезія XX–XXI століть має потужний емоційний і філософський потенціал, що робить її цінним підґрунтям для хореографічних експериментів. Інтеграція слова й руху перетворюється не лише на художній прийом, а й на дієвий інструмент розвитку національної культури, формування естетичного смаку публіки та збагачення духовного простору суспільства.