Короткий опис(реферат):
Мета статті полягає у виявленні імплозивних ефектів миттєвої комунікації у сучасних музичних і парамузичних формах. Методологія дослідження передбачає звернення до загальнонаукових методів; до методів теоретичного музикознавства (аналіз елементів музичної виразності й форми) і мікросоціології (аналіз афордансу й інскрипцій); також мають місце полемічний та інтроспективний підходи. Наукова новизна полягає у виявленні маркерів віральності сучасних музичних форм; в осмисленні музичної комунікації як діалектики афордансу й інскрипції (сценарію) медіа; у дослідженні рингтону як інтонаційної практики миттєвої комунікації. Висновки. Проблематизація теми вірусності в інформаційному полі культури дає змогу вийти на нові кордони концептуалізації поняття медіавірусу як чистого сингулярного смислу, поверхневого ефекту, вільного від усякого значення; як такого, що виникає в результаті вибуху "безумного становлення", коли елімінація часу і простору знеживлює сам процес сигніфікації як функції дистанціювання між означуваним та означником. Музика, як найменш фігуративне з усіх мистецтв (відтак, найбільш схильне до нонсенсу і парадоксу) і як мистецтво наративне (часове), передбачувано переживає надзвичайно інтенсивний вплив ситуації "миттєвої комунікації", у якій опинився світ сьогодні. У статті зроблено спробу аплікації ідей дромології (Поль Вірільо) до площини меметики у контексті сучасних музично-комунікативних стратегій. У результаті глобальної кризи уваги і "синдрому перемикання каналів" на сцені з’являються музичні й парамузичні форми, що постали в результаті максимальної компактизації музичної думки і є наслідком стратегії промінентності як основного маркеру віральності. До таких форм відносяться рингтони, джингли, аудіо-логотипи. Ключову роль у становленні даних феноменів відіграло зрушення музики від ефірних форм до приватних, в результаті чого ситуація "вимушеної уваги" концертного залу була витіснена тотальною нелінійністю персональних медіа. Вибухова анти-наративна діяльність віральних музичних форм спонукає до вироблення нових стратегій "неспішних" практик, які дозволили б уповільнити час.
