Обриси теоретико-практичного паритету в спадщині Джозефа Аддісона

Abstract

У статті на прикладі спадщини Джозефа Аддісона – відомого англійського літератора, естетика та політичного діяча – проаналізовано ситуацію, що склалася в науково-мистецькому просторі Англії в перехідний період від класицизму до просвітництва. Саме Дж. Аддісон належав до тих інтелектуалів свого часу, хто сприйняв, позитивно оцінив і – в межах власних можливостей – сприяв «входженню» окремих просвітницьких ідей в тогочасний дослідницький простір. Наголошено на окремих авторських ідеях Дж. Аддісона, які, з одного боку, значно розширили уявлення його сучасників щодо потенціалу естетичного знання, атрибутація якого на межі ХVІІ – XVІІІ століть, хоча і повільно, але трансформувалася від раціоналістичної моделі до визнання позитивної ролі чуттєвого чинника. Підкреслена роль наукових розвідок Дж. Аддісона щодо феномену «естетичне переживання» та його можливої взаємодії з «уявою». Така теоретична орієнтація сприяла становленню філософсько-психологічної теорії уяви, яка пізніше закріпилася в європейському дослідницькому просторі завдяки Дж. Віко. Реконструйовано літературно-театральне оточення Дж. Аддісона, яке активізувало популяризацію його творчості на англійських теренах, уможливлюючи вплив письменника, поета та драматурга на поточний процес культуротворення і, окреслючи – завдяки позитивній оцінці Р. Дж. Коллінгвуда – значення його спадщини у просторі національної та європейської гуманістики. Запропоновано використовувати чинники культурологічного аналізу – міжнауковість, персоналізацію в контексті біографічного методу, діалогізм та формально-логічну структуру, «теоретико-практичний паритет», оскільки перехід від класицизму до просвітництва – з огляду часу – виявився важливим історико-культурним етапом, який може бути об’єктом теоретичного аналізу як у просторі історії культури, так і культурології.