Р. Дж. Коллінгвуд : художній смак як чинник персоналізації історії мистецтва

Abstract

У статті «художній смак» розглянуто і як теоретичну проблему, яка на межі XVII – XVIII століття активно залучається у простір європейського мистецтвознавства, і як вияв особистісних уподобань митців, місце котрих в ієрархії творчої значущості враховувало такий чинник, як художній смак. Підкреслено специфіку «естетичного смаку» як теоретичної проблеми і як особистісної оцінки мистецьких творів, що має власне місце в сучасній гуманістиці. Показано, що в теоретичному аспекті протягом другої половини ХХ століття окреслилася тенденція аналізувати смак як естетико-художній феномен. Виокремлено авторську позицію Р. Дж. Коллінгвуда – відомого англійського філософа, естетика, мистецтвознавця та історика науки, котрий відносив «смак» до наріжних естетико-мистецтвознавчих понять, педалюючи при цьому значення смаку як виявлення професійної культури митця. Аргументовано, що актуалізація теоретичних поглядів Р. Дж. Коллінгвуда важлива в умовах використання сучасною культурологією міждисциплінарного підходу, який виявився в англійській гуманістиці загалом, і в позиції автора монографії «Принципи мистецтва». Проаналізовано ставлення Р. Дж. Коллінгвуда до історико-філософської та естетико-мистецтвознавчої традиції осмислення «смаку» і наголошено на тих відмінностях, які мали місце в інтерпретації «смаку» в логіці становлення як естетичного, так і художнього підходів. Окреслено коло митців, творчість котрих дозволяє «проілюструвати» їхні особистісні уподобання і концептуалізувати низку питань, пов’язаних з використанням теоретико-практичного потенціалу існуючих модифікацій «художнього смаку».