Короткий опис(реферат):
Мета статті – виявити особливості дуалістичної моделі неокласичного балету як системи доктрин, образів і значень, що становлять художню основу однієї з найпомітніших і, певною мірою, визначальних подій українського мистецького простору. Завдання дослідження: окреслити дуалістичну модель, створену львівськими митцями, її детермінанту та структуру; декодувати сенсові пазли конструкції, закладені постановниками; диференціювати лінійні й опосередковані бінарні опозиції; порівняти алгоритми дії та приховані пружини балансів-контрбалансів процесу протиборства протилежних доктрин. Методологія дослідження включає використання системного аналізу, що обумовлено необхідністю виявлення і диференціації окремих бінарних груп і значень на рівні всієї структури. Герменевтичним методом автор послуговується для дослідження специфіки розгортання відповідної мистецької інтерпретації неокласичного балету, а також застосовує структурно-семіотичний метод для розкриття окремих сцен і значень. Наукова новизна статті полягає у розгляді неокласичної хореографічної постановки оптикою бінарної опозиції – двох протилежних доктрин. Дослідження охоплює різні змістовні пласти дійства, виявляючи відповідний концепт – складову моделі Абсолюту, що суміщає у собі драматично-актуальні образи сьогодення, міфологічну частину та гуцульську обрядовість із проблематикою соціуму й особистості. Автор пропонує семантичний, «двоелементний ключ», що дає змогу розкодувати окремі сцени та значення, виявити мистецькі механізми їх дії. Розширено та доповнено теоретичну базу зі специфіки сучасної неокласичної хореографії як жанру, який містить у собі комплікативну смислову складову. Висновки. Дуалістичний чинник неокласичного балету слід розглядати каталітичним фактором усього дійства. Створена постановниками двоелементна модель, сягає своїми коренями маніхейської системи поглядів та частково відображає болгарське Богомильство (тісно пов’язане із гностичним вченням). Разом із тим, такі її особливості як гуцульська обрядовість (колядки, співанки, прощальні голосіння, народні пісні, ритуали і традиції), доктринальна міць, образна надчуттєвість, різноманітність художньої репрезентації, глибина постановочного вирішення та складна хореографічна структура, перенароджують дійство у незвичайно оригінальний, суто національний витвір. Разом із тим перевідкривають українську хореографію у її розвитку, формуючи прогресивні виміри.
