Особливості української кінодраматургії початку ХХІ століття

Abstract

У статті розглядаються особливості української кінодраматургії початку ХХІ століття з позиції культурології. На прикладі заявлених фільмів, а саме: «Атентат. Осіннє вбивство в Мюнхені», «Нескорений», «Залізна сотня» «Владика Андрій», «Таємний щоденник Симона Петлюри», - відслідковуються нові тенденції написання сценаріїв та загалом впливів кінодраматургії на сучасне українське кіно. На початку ХХ століття з появою кіномистецтва особливістю української сценарної справи було звернення режисерів до літературних творів. У 1920-х роках у Всеукраїнському фотокіноуправлінні працювали сценаристи, до роботи в кіно залучали письменників, але позаяк проблема написання сценаріїв існувала і досвідчених сценаристів не вистачало, досить часто режисери фільмів брали на себе цю функцію і переробляли сценарії як відомих майстрів, так і дилетантів. У сучасному українському кіно режисер відіграє провідну роль, він також може бути і сценаристом. Завдяки процесам деколонізації і вивільнення мистецтва з пазурів радянської ідеології сьогодні глядач може бачити на екрані правдиві події на основі української історії, що замовчувалася раніше, за часів СРСР. Українське кіномистецтво залишається глибоко національним, це проявляється, перш за все, завдяки мові, манері спілкування, тлумаченню подій і явищ, сюжетно-образній концепції, трактуванню української ідентичності, написанню сценаріїв на основі неприхованих історичних фактів.