Found-footage і архівне кіно як нова пам'ять і засіб переосмислення наративів і зображення

Abstract

Актуальність роботи обумовлена цілим рядом взаємоповʼязаних чинників, що визначають сучасну ситуацію в кінематографі, візуальній культурі та світі в цілому. По-перше, протягом останніх років в українському кінематографі чимало авторів звертаються до різноманітних – від безпосередньої побудови фільму навколо матеріалу до його пошуків, реставрації та збереження – практик роботи зі знайденим та архівним матеріалом. Властиво, cеред лауреатів останніх едицій провідних українських кінофестивалів – Docudays UA, КМКФ "Молодість", KISFF, IFISFF 4:3 – помітну частку становлять фільми, побудовані на знайденому чи архівному матеріалі. Ця тенденція органічно вписується в описаний американським мистецтвознавцем Хелом Фостером глобальний "архівний імпульс", який, за його переконанням, є достатньо поширеним, аби вважатися окремою тенденцією сучасного мистецтва. У свою чергу, українське кінознавство має досить обмежене коло досліджень, присвячених found footage практикам, надто в національному контексті, тож ця тенденція вимагає теоретичного осмислення та систематизації. По-друге, російсько-українська війна актуалізувала питання історичної памʼяті, деколонізації візуальної культури та критичного переосмислення радянської спадщини. Якщо раніше мова йшла про декомунізацію топоніміки чи памʼятників, то нині кінематографісти беруться й за переосмислення візуальної спадщини. Усталені історичні наративи піддаються ревізії, архіви перевідкриваються та рекатологізуються. Саме тому цікавим для дослідження є досвід групи "Кінотрон", що займається відновленням архіву КиївНаукФільму та використовує знайдений матеріал для власних фільмів, адже це демонстрація того, що колись архів може занепасти, бути перевідкритим як знайдений на горищі матеріал, і згодом знову трансформуватися в інституційний архів, однак ідеологічно переосмислений. У такій ситуації found footage кіно виявляє свій потужний потенціал, як інструменту критичної рефлексії.