Abstract:
Проведене дослідження музичних та звукових рішень у фільмах Олеся Саніна «Мамай» (2003) та «Довбуш» (2024) дозволило виявити основні особливості стилю режисера стосовно музичної та звукової драматургії, а також визначити особливості звукового наповнення українського історичного кінематографу. «Мамай» - студентська робота з невеликим бюджетом в естетиці поетичного кіно. В цьому фільмі режисер притримується мінімалістичної філософії як у звуці, так і в зображенні. Музично-звуковий ландшафт базується на чотирьох основних елементах: тиша; шуми (записані на майданчику та фолі); електроакустична музика; мінімалістична поетизована мова. В «Довбуші» - історичний екшн, зріла робота режисера, в якій було використано нові сучасні технології, що звичайно вплинуло на якість музичного оформлення. Фільму притаманна максималістична, реалістична філософія щодо звуку, яка базується на: великій кількості діалогів, багатошаровій і деталізованій картині шумів, спецефектах (вибухів, різної зброї), оркестровій музиці із системою лейтмотивів, автентичній народній музиці та співах, електроакустичній музиці. Всі звуки знаходять своє просторове позиціонування завдяки системі Dolby Atmos. В обох фільмах основним ядром історії слугує народна легенда, що зумовлює музичний супровід і жанрові особливості. Тут постає важливість представлення різних етнічних культур, різних мов і діалектів. Середовище також відіграє важливу роль у створенні загального настрою, ембієнту, і має власний шумовий образ - степ та море в «Мамаї»; Карпати і ліс у «Довбуші», а природні шуми підсилюють внутрішні переживання героїв, драматизм сцени. Щодо тиші у фільмах - концепція відрізняється: в першому випадку - тиша як стан душі та простір для рефлексії, в другому - контрастуючий елемент, що відтіняє кульмінаційні, насичені звуками епізоди.
