Екранні інтерпретації оперної класики

Abstract

Розглянуто екранізовані версії класичних оперних творів як приклад міжмистецької взаємодії. Екранізацію порівняно з таким методом художньої діяльності, як інтерпретація — відтворення оперного твору засобами кінематографу. Переклад змісту оперної вистави на мову екрану акцентує увагу на діалогічній природі нового, кінематографічного твору. Проаналізовано фільми за оперою «Наймичка» композитора М. Вериківського вітчизняних режисерів І. Молостової та В. Лапокниша, а також фільми за оперою «Чарівна флейта» В. А. Моцарта режисерів І. Бергмана (Швеція) та К. Брана (Британія). Зазначені фільми акцентують увагу на основному питанні екранізації опери — інтерпретації оперного твору в нове художнє явище. Цей вид екранізації вважається доволі суперечливим і недостатньо дослідженим у вітчизняному мистецтвознавстві. Наголошено, що імплементація художніх прийомів опери в інше мистецтво неодмінно впливає на стильову, формальну єдність новоствореного тексту. Інтермедіальність як одна з методологій дослідження художнього тексту ґрунтується на низці популярних теорій про синтетичну природу мистецтв. Синтез кінематографу з різними літературними родами, різними мистецтвами — зокрема, оперним та театральним — дозволяє говорити про інтермедіальність не лише як про метод дослідження екранного твору, а і як про специфічний спосіб його побудови. Визначено кінематографічні прийоми, які уможливили художній синтез оперного та кіномистецтва або ж були спрямовані режисерами на максимальне наближення умовності оперного театру до законів кінематографічної виразності. Зосереджено увагу на інтермедіальному аспекті дослідження художнього тексту, який ґрунтується на низці популярних нині теорій про синтетичну природу мистецтв. Застосовано семіотичний аналіз текстів екранних творів із метою дослідження їх полікодових властивостей, зокрема створення художнього образу вербальними та невербальними компонентами. Доведено факт актуалізації у ХХ столітті, а також у ХХІ столітті, проблем та ідей, які лягли в основу класичних оперних творів. Наголошено, що інтерпретація оперного твору в нове художнє явище урізноманітнює палітру виражальних засобів екрану та доводить свою спроможність на існування як самостійного кінематографічного жанру.