Abstract:
У статті відтворено логіку розвитку "філософії абсурду" – терміна інтелектуальної традиції, пов'язаної з атрибутивною характеристикою відносин людини з навколишнім світом. Висвітлено найпродуктивніші ідеї "філософії абсурду" – нонконформізм, опір нав'язуванню чужих думок, бунт, свобода та ін. "Філософія абсурду" – це філософська концепція, що розглядає людину у контексті її неминучих стосунків зі світом, позбавленим смислу і ворожим людській індивідуальності, що породжує "абсурдну свідомість". Розкрито нюанси "філософії абсурду" в мистецьких практиках XX – перших двох десятиліть XXI ст., зокрема в драматургії абсурду. Здійснена спроба продемонструвати, що естетика театру абсурду пов'язана з життям людей, досвідом їхніх переживань, з відчуттям, що абсолютно все безглузде та ірраціональне, що людина з самого народження перебуває в непоясненій і непояснюваній ситуації. Цей театр підпадає під ключові поняття постмодернізму – ризома, надреалізм, лабіринт, бунт проти авторитетів тощо.
