Образ батька в українському кінематографі: особливості художньої трансформації

Abstract

Архетип батька – один із основних елементів колективного позасвідомого. Вже на зорі історичного розвитку людство закріпило за батьківською постаттю такі символічні функції: сила, влада, мудрість, наставництво, захист. Водночас, протягом століть образ батька залишається символом культурної самобутності народів, а також, постаттю, що уособлює зв’язок з родом та духовними традиціями. Художній образ батька неодноразово ставав предметом досліджень з різних гуманітарних дисциплін. Оскільки в батьківській постаті зосереджені суспільні уявлення про мораль, авторитет та кровні зв’язки, в мистецтві вона часто уособлює символічну вертикаль загальнолюдських цінностей. Відповідно, коли в суспільстві трапляються певні соціальні, політичні чи культурні реформи, в мистецтві вони найчастіше закарбовуються через зміни у трактуванні характеру образу батька. Займає чільне місце архетип батька і в українській національній ментальності, що добре простежується у творах нашої культури – міфології, фольклорі, літературі, кінематографі. Кіно – як масове мистецтво, та своєрідне дзеркало соціальних процесів, – ретельно карбувало хроніку трансформації образу батька в колективній свідомості українського суспільства: від 1920-х років – до сьогодення. Сьогодні ми маємо можливість простежити наскрізний розвиток образу батька на українському екрані в різні історичні періоди, розглянути динаміку цього процесу та дослідити його логічну послідовність. На наш погляд, історія теми батьківства в українському кіно донині залишається недостатньо висвітленою. Необхідність комплексного дослідження батьківського архетипу в українському мистецтві видається особливо доречним: на тлі загострення військової агресії проти України актуалізується тлумачення образу батька як своєрідного уособлювача духовних, моральних та державницьких цінностей народу. Мета дослідження полягає у концептуальному осмисленні інтерпретацій художнього образу батька на українському кіноекрані (від 1920-х років до сьогодення) з оглядом на соціальні, політичні та культурні реалії історії країни. Наукова новизна дослідження в тому, що в ньому вперше здійснено систематизоване поетапне теоретико-методологічне дослідження художнього образу батька в українському кінематографі (1920 рр. – наші дні) в контексті історико-політичних процесів ХХ – ХХІ століть, простежено логіку послідовності еволюції батьківського образу на українському кіноекрані з особливою увагою до соціокультурних чинників, що зумовлювали концептуальні зміни кінематографічних інтерпретацій образу батька в кожний з періодів української історії. Уточнено розуміння соціальних та культурних факторів, які протягом тривалого історичного періоду формували колективні уявлення про постать батька в національній пам’яті українців та модулювали функціональну характеристику художнього образу батька в просторі української культури, а також – комплекс наукових шляхів та теоретичних засад, що дають можливість широкого та розгалуженого дослідження художнього образу батька у творах світового мистецтва, і в українському кінематографі зокрема. Отримані автором результати становлять комплексне міждисциплінарне дослідження особливостей художніх трансформацій образу батька в українському кінематографі, що містить у собі аналіз теоретико-методологічного підґрунтя цієї проблеми та осмислює основні соціокультурні фактори, що впливали на концептуальну характеристику образу батька в кіно на різних етапах соціального та політичного життя країни.