Abstract:
Мета статті – дослідження феномену актуалізації мистецтва театру у періоди суспільних викликів і незгод та виявлення інноваційних підходів і методів, які застосовують театральні продюсери й режисери, щоб вирішити нагальні проблеми театрального мистецтва задля його розвитку, на прикладі українського театру з часів відновлення незалежності, себто за останні три десятиліття. У статті застосовано методологію аналітичного, описового, порівняльного дослідження. Використано дедуктивний підхід, який дає змогу окреслити основну ідею і серед багатства мистецтва українського театру обрати ті приклади, що найбільш яскраво та показово її демонструють. Наукова новизна дослідження полягає у відстеженні зв’язку між суспільно-культурними кризами і сплеском театрального мистецтва як відгуку на проблеми доби; у дослідженні знакових для історії розвитку українського театру проєктів, інноваційні підходи яких стали запорукою успішності та культурної значимості. Висновки. Зазначено, що театральне мистецтво є одним із найбільш чутливо пов’язаних із спільнотою, яка об’єднується, зорганізовується в часи внутрішніх і зовнішніх викликів. Театральне мистецтво віддзеркалює проблеми спільноти, розмірковує над ними та підштовхує до пошуку адекватних рішень, об’єднує довкола спільних ідей і цінностей. Театральне мистецтво, особливо в часи соціокультурних криз, має бути гнучким, креативним, інноваційним, готовим реагувати на потреби часу, адже, як показує досвід, це прокладає шлях до розвитку.
