Abstract:
Актуальність теми: війна за свідомість у добу цифрових технологій. Усе починається не з вибуху. І навіть не з пострілу. Все починається з мовчання. Із відчуття, що щось пішло не так. Зі спроби відкрити правду серед шуму брехні. А потім приходить війна. На початку XXI століття традиційна війна поступово перестала бути суто військовим протистоянням. Гібридна війна, яку веде Росія проти України, є яскравим прикладом того, як маніпуляції, фейки, дезінформація та пропаганда стають не менш небезпечними за ракети та дрони. Документальне кіно стало не лише відображенням війни, а й частиною боротьби. Воно формує наративи, будує емоційні мости між подіями та глядачем, виконує функції просвітництва, терапії та згуртованості. У добу цифрових медіа, коли кожен може стати очевидцем, свідчення у формі документального фільму мають особливу вагу та силу довіри. Саме тому дослідження ролі сучасної української воєнної документалістики є вкрай актуальним. Ця робота – про те, як камера перетворюється на автомат. Як документаліст стає солдатом. Як історія оповідається не лише словом, а й обличчям. Поглядом. Мовчанням героя. І про те, чому сьогодні знімати чесно – це акт спротиву.
