Abstract:
У сучасному українському та європейському кінопросторі дедалі більше уваги приділяється авторському неігровому, гібридному та експериментальному кіно як засобу художнього висловлення, соціальної рефлексії та інноваційної естетики. Водночас система підготовки продюсерів, як і наукове осмислення їхньої ролі в реалізації таких проєктів, залишається недостатньо розробленою. Особливо це стосується контексту незалежного виробництва, де на продюсера покладено не лише адміністративні функції, а й глибоке занурення в ідею, художню форму та комунікацію з індустрією. Зміни у фінансуванні, зростання значення міжнародних копродукцій, розвиток альтернативної дистрибуції та фестивального середовища потребують переосмислення продюсерських підходів до нестандартного кіно. Актуальним постає питання формування нового типу продюсера, як стратегічного партнера режисера, який володіє не лише технічними, а й гуманітарними навичками, здатного підтримати авторське висловлення та забезпечити фільму повноцінне життя після завершення зйомок. Сьогодні існує велика проблема з тим, як ми розуміємо, оцінюємо та споживаємо кіно. Це усталена структура, яка функціонує вже понад 60 років і частково втратила свою ефективність. Елітарний світ кіно побудований як механізм, який на цей час працює лише для одного відсотка населення. Кіно має багато варіантів для свого створення та подальшої комерціалізації, і не може бути єдиного конкретного бачення того, що таке кіно. Багато талановитих людей не змогли продовжити свою кар'єру саме через жорсткість системи. Шлях автора полягає в тому, щоб знайти та створити в цьому світі власну зону комфорту і продовжувати знімати саме ті фільми, які автор хоче знімати. А головна роль продюсера при цьому захистити автора та його проєкт фінансово та сенсово на кожному етапі виробництва та презентації фільму аудиторії.
