Abstract:
Український кінематограф сьогодні постає на перетині глибоких
суспільних трансформацій, героїчного опору, пошуку нової національної
ідентичності та активного виходу на світову арену. У цій динаміці особливої
ваги набуває не лише творчий контекст, а й ефективність внутрішньої
організації кінопроцесу, яка значною мірою залежить від злагодженої
співпраці ключових фігур кіноіндустрії – продюсера та режисера. Їхній
тандем є не просто поділом обов’язків, а глибоким процесом творчої
взаємодії, що безпосередньо впливає на якість, ідейну силу й життєздатність
кінопродукту.
Історично в Україні продюсер довгий час залишався тіньовою фігурою,
зокрема через радянську модель централізованого фінансування та творчого
контролю. Лише в умовах незалежності, а особливо після стрімкого розвитку
інституцій державної підтримки, фестивального руху, копродукції та
стрімінгових платформ, продюсер став активним суб’єктом кіномистецького
процесу. Це вимагає не лише професійної вправності в організаційних
питаннях, але й здатності вести діалог із режисером на рівних, розуміючи
концепцію твору, його наративну тканину та художню мову.
Низка сучасних українських фільмів демонструє саме цю якісну зміну:
поява творчого тандемного продюсування, коли продюсер стає співавтором
кіномови, а режисер – відкритим до спільного бачення. Прикладами цього є
співпраця Валентина Васяновича з Володимиром Яценком, або тандеми, що
реалізували фільми «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука чи «СтопЗемля» Катерини Горностай.
