Abstract:
Дискусії з приводу феномена перформансу, намагання визначити, класифікувати, конкретизувати та типологізувати мистецтво перформансу досі не дають стовідсоткового результату. Попри виникнення та офіційне утвердження перформансу ще у 1960-х роках на міжнародному рівні, зарубіжні та українські митці, науковці та поціновувачі мистецтва досі намагаються розібратися що ж таке перформанс: це мультидисциплінарна форма, окремий жанр чи самодостатній вид мистецтва? Попри існування значної кількості театрознавчих розвідок, теоретичних та історіографічних, автобіографічних джерел, самих практиків перформансу, таких як праці всесвітньо відомих Р. Шехнера, А. Капроу, М. Абрамович, Р. Ґолдберґ; так і українських монографій «Перформативні практики: досвід осмислення» Н. Малютіної та І. Нечиталюк, дисертацій «Інсталяція та перформанс у мистецтві кінця ХХ – початку ХХІ століття: українсько-польська співпраця, творчі експерименти та взаємовпливи» Я. Шумської та ін., тема досі є недостатньо вивченою та узагальненою. Великою проблемою залишається відсутність перекладів українською мовою основоположних праць зарубіжних практиків та теоретиків перформансу. Натомість представники різних напрямів сценічного, образотворчого та хореогрфічного мистецтва в Україні часто використовують слово «перформанс» для характеристики та опису дійств у афішах, не розуміючи те, що ж насправді слід вважати перформансом. Водночас протягом довгого часу дієприкметник «перформативний» сприймався зневажливо, як щось другорядне, «недомистецьке» чи аматорське. Сьогодні ми спостерігаємо невпинні зміни у різних сферах життя українського суспільства. Частка «перформ» зустрічається у заголовках та оголошеннях все частіше: на фестивалях, у книгарнях, театрах, незалежних громадських мистецьких об’єднаннях. Що стосується сфери освіти, то освітньо-професійна програма 026 «Сценічне мистецтво» цьогоріч змінюється на B6 «Перформативні мистецтва».
