Abstract:
Російсько-українська війна, що розпочалася у 2014 році й перейшла у
фазу повномасштабного вторгнення у 2022-му, стала не лише геополітичним, а
й культурним викликом для України. В умовах війни на передній план
виходить аудіовізуальне мистецтво як потужний інструмент фіксації історії,
колективної пам’яті та національної самоідентифікації. Українське кіно
виявило здатність не лише документувати реальність, а й транслювати меседж
про стійкість і людяність українців світовій спільноті. Саме кінематограф став
однією з ключових форм культурного опору та дипломатії, через яку
формується міжнародне сприйняття війни і ролі України в ній.
У контексті воєнних подій особливої актуальності набувають питання
продюсерських стратегій – організаційних, фінансових і комунікаційних
рішень, які визначають можливість реалізації фільмів у кризових умовах.
Виробництво кінопроектів у період воєнного стану вимагає від продюсерів не
лише креативного мислення, а й високої стійкості, гнучкості у співпраці з
державними та приватними партнерами, ефективного залучення міжнародних
грантів і платформ. Водночас важливим є аспект культурної дипломатії, адже
українські воєнні фільми презентують державу на міжнародних фестивалях –
таких як Sundance, Sheffield DocFest, IDFA, Warsaw Film Festival – і стають
частиною глобального дискурсу про війну та гуманізм.
