Abstract:
Сучасний український театр ляльок рухається в бік світових сценічних традицій і новаторських практик. Все частіше українська публіка отримує змогу побачити неординарні вистави, що не вписуються в колишні стереотипні рамки «казки для дітей». Роботи вітчизняних лялькарів, представлені на міжнародних і національних фестивалях і конкурсах, стають маркерами поточних тенденцій і водночас окреслюють перспективи розвитку театру ляльок, зокрема розширення кордонів цього виду мистецтва та переосмислення поняття театральної ляльки. Водночас експериментальні постановки українських лялькарів іноді вступають у протиріччя з певними постулатами вітчизняного театрознавства, де театральна лялька від 1970-80-х рр. має канонічне теоретичне визначення, започатковане радянським лялькарем і педагогом М. Корольовим. Ним була сформована методологія оцінки театру ляльок, поняттєвий апарат, класифікація, розподіл на специфічні / неспецифічні засоби тощо. Деталізовані та розширені розробки М. Корольова були інтегровані в професійну підготовку лялькарів, а також неодноразово застосовані на практиці. Таким чином радянська та пострадянська методологія заклала основу досліджень українського театру ляльок. Проте наявність нових експериментальних форм, взаємодія українських лялькарів з міжнародною мистецькою спільнотою, парадигмальна зміна пріоритетів українського сценічного мистецтва – все це спонукає до оновлення методології осмислення актуальних феноменів вітчизняного лялькарства. Власне, спроби комбінування звичних правил створення та використання театральної ляльки або нестандартні погляди на внутрішню логіку цієї системи і формують сучасний театральний процес. У цьому пошуку українські діячі відходять все далі й далі від класичної подачі, на яку спиралися попередні форми театру ляльок. Відповідно виникає запит на розробку альтернативного способу наукового дослідження даного мистецтва. Разом із розвитком міжнародної співпраці та обміну досвідом, в українському театрі ляльок з’являються не лише нові експериментальні практики, а й поширюються наробітки закордонних науковців. Цілком логічно, що для осмислення новітніх процесів на українському коні актуальним є звернення до ряду авторитетних дослідників, серед яких особливо вирізняються постаті Х. Юрковського та С. Тілліса. Їхні підходи та концепції, які були запропоновані в останній третині ХХ ст., не втрачають значущості та наукового потенціалу. Інтеграція інновацій на сцені українського театру ляльок та західного досвіду вивчення подібних феноменів може сприяти подальшому розвитку цього виду мистецтва, яке буде актуальним та конкурентним у сучасному культурному просторі. Для окреслення динаміки розвитку вітчизняного театру ляльок, на наш погляд, найбільш репрезентативною платформою є огляд-конкурс театрів ляльок «Прем’єри сезону».
