Abstract:
В умовах повномасштабного вторгнення 2022 року театр перестає бути виключно естетичним явищем і набуває функцій публічного свідчення, психологічної підтримки, соціальної мобілізації, культурної дипломатії та збереження національної пам’яті. Таким чином, театр стає не лише художнім простором, а й важливим соціокультурним інститутом, що реагує на події в режимі реального часу. Після 2014 року український театр опинився в унікальній історичній ситуації: він одночасно реагує на війну, документує її, інтерпретує колективний досвід травми та формує наративи спротиву. Попри значну кількість окремих публікацій, сучасний український театр воєнного часу досі не має комплексного системного аналізу, що й визначає наукову новизну цього дослідження.
