Короткий опис(реферат):
У статті розглянуто саунд як стильову категорію, що визначає індивідуальну якість звучання й пов’язана з темброколористичними та фактурними характеристиками звучання. Підкреслено, що особливої ваги саунд набуває в творчій практиці арт-року (включно з прогресив-роком), що знаходиться «на стику» між роком та академічною музикою. Виходячи з того, що творча практика рок-музики найчастіше передбачає єдність автора (авторів) музики й виконавця (виконавців), стиль рок-музики розглядається як результат поєднання у мистецькій комунікації композиторських та виконавських інтенцій. Ансамблева специфіка рок-колективів висвітлюється з огляду на характер співвідношення вокальної та інструментальної складової та їх значення у формуванні саунду того чи іншого гурту. Показано, що притаманні академічній музиці ХХ століття тенденції темброутворення (використання шумів, засобів конкретної та електронної музики; розширене трактування можливостей інструментів та збагачення виконавських прийомів; пошуки в сфері фактури) характерні також для арт-року. Відзначено особливу роль у формуванні саунду музичних продюсерів, аранжувальників та звукорежисерів. Окреслено технології, що застосовувалися в звукозаписі для досягнення необхідного ефекту при створенні музичного образу. Стверджується, що пошуки нових звучань стимулювали конструювання принципово нових електромеханічних та електронних інструментів. Підкреслено багатство інструментарію арт-року, зазначено високу професійну майстерність учасників гуртів, що виявляється поміж іншого у володінні численними музичними інструментами. На прикладі конкретних гуртів доведено, що формування саунду в арт-року нерідко стає результатом міжжанрового та стильового синтезу, коли далекі жанрово-стильові пласти стають матеріалом для фактурних, динамічних, агогічних експериментів. Стверджується, що подальші дослідження саунду дадуть можливість наблизитися до осягнення механізмів стилеутворення в рок-музиці.
