Abstract:
У другій половині 1980-х років малі сцени відкрилися у більшості театрів України і стали своєрідним полігоном творчих пошуків, в основі яких були рухомість границь сцени та залу й максимальне наближення, часом - вторгнення глядачів до ігрового сценічного простору. Творчі пошуки у цьому форматі значно урізноманітнили репертуар, сприяли оновленню акторських технологій, образної лексики театру 80 - 90-х років ХХ століття. Автор досліджує зазначені процеси, спираючись передусім на практику сценографів В. Карашевського та I. Несміянова.