Короткий опис(реферат):
У статті розглянуто найбільш показові, як з позиції вільного тлумачення класики, так і застосування складної комбінаторики традиційних і сучасних засобів театральної виразності, режисерські моделі трагедії «Фауст» Й. В. Гете на сцені німецького театру ХХІ століття. Аналіз вистав Роберта Вілсона (театр Berliner Еnsemble) і Франка Касторфа (театр Volksbuehne) виявив основну тенденцію сучасних підходів до сценічної інтерпретації класики, які пов’язані з «конструюванням значення» за «логікою власної свідомості» та відходом від сценічної реалізації закладених у драматургії сенсів. Для осмислення режисерських рішень, спрямованих на «перепрошиття» авторського задуму класичного тексту і створення сценічного світу «естетичної автономії» здійснено звернення до філософсько-естетичних поглядів як зарубіжних, так і вітчизняних учених.