Abstract:
В статті висвітлюється процес створення зорових образів, які передбачають взаємодію конфліктних начал, виокремлюють у спектаклі свою несумісність, боротьбу, відкриваючи у пластиці широку шкалу смислових категорій. Теоретико-методологічні засади роботи спираються на інтердисциплінарний підхід, вибір якого зумовлено синтетичною природою театру. Наукова новизна полягає у висвітлені процесу активізації субʼєктивноособистісного у творчій діяльності співавторів вистави. У висновках наголошується, що «закодований» у візуальній партитурі вистави широкий спектр асоціацій, котрий стає доступний глядачеві виключно у ході сприйняття вистави, передбачав співпрацю сценографів з режисерами - творчими однодумцями - та акторами, які б спиралися на новітні виконавські технології. Однак у середині 1970-х років театральне життя України дедалі виразніше пульсувало напругою, найгостріші творчі протиріччя виникали між інтегрованими до європейського театрального контексту сценографічними пошуками Д.Боровського, Д. Лідера, М. Кипріяна, М. Френкеля, М. Іваницького, М. Ковальчука, Т. Медвідь і схильною до стагнації режисерською практикою більшості театрів України.
