Abstract:
Мета дослідження –– на прикладі літературної та сценічної історії «Саломеї» О. Уайльда 1890 – 1900-х рр. окреслити проблему сприйняття «актуального» твору, скориставшись як механізмом об’єктивації історико-культурного досліду основними положеннями панмодерністської теорії «дегуманізації мистецтва» Х. Ортеги-і-Гассета. Методологія дослідження передбачала міждисциплінарний підхід –– звернення до соціологічних та історико-культурних методологій з одночасним використанням елементів герменевтики та структурного аналізу. Наукова новизна. У дослідженні вперше проаналізовано сценічні інтерпретації емблематичної драми епохи раннього європейського модернізму, спираючись на засадничі принципи донині популярної у культурологічно-мистецтвознавчих колах панмодерністської концепції. Висновки. Питання сприйняття «актуального» мистецького твору споживачем літературно-сценічного продукту є вагомою часткою історичного сегменту театрально-драматургічного дискурсу будь-якої епохи. Драматична доля одноактної трагедії «Саломея» О. Уайльда та її сценічних інтерпретацій у європейських театрах межі ХІХ – ХХ ст. допомогла виявити основний зміст проблеми –– суперечність між тогочасними уподобаннями публіки та критики, які віддавали перевагу реалістично-романтичному мистецтву, і творчістю раннього модернізму, що для адекватного сприйняття потребувала інакшого комунікаційного формату. Поступова, проте, доволі відчутна зміна естетичних парадигм та художніх систем, характерна для вітчизняного театру від 1990-х рр., актуалізує екстраполяцію зазначеної проблематики на теперішню театральну реальність.
