Abstract:
У статті розглянуто три версії сценічного прочитання «Тригрошової опери» Бертольта Брехта, а саме вистави Е. Енгеля (Берлін,1928), Р. Вілсона (Берлін, 2007), Р. Норріса (Лондон, 2016). Мета дослідження – зіставити за допомогою порівняльного аналізу виставу в театрі Шиффбауердам, безпосередню участь у постановці якої брав Б. Брехт, та режисерські рішення на сцені Королівського національного театру і театру «Берлінер Ансамбль»; виявити межі інтерпретаційних можливостей сценічного прочитання п’єси «Тригрошова опера», в якій вперше реалізовано напрацювання Б. Брехта в галузі теорії епічного театру. Для досягнення поставленої мети застосовано методологію театрознавчого аналізу, який передусім базується на культурно-історичному та системному підходах, методах теоретичного аналізу та синтезу, компаративістики й аналогії, абстрагування та конкретизації. Вперше здійснено аналіз вистав за п’єсою Б. Брехта «Тригрошова опера» на сцені європейського театру ХХІ століття та простежено вплив його теорії і практики на сучасне режисерське мистецтво. Спираючись на вимоги Б. Брехта до сценічної реалізації «Тригрошової опери» та основні позиції його теорії епічного театру, виявлено, з одного боку, що не всі режисерські спроби вільної інтерпретації п’єси Б. Брехта стають вдалим режисерським досвідом, відкриттям нових смислів і повноцінним художнім явищем. З іншого – урахування базових формоутворювальних аспектів брехтівської драматургії навіть у найсміливіших режисерських інтерпретаціях, які спонукають до продукування неймовірних засобів сценічної виразності, здатні створити нову естетичну реальність та наблизити суть змісту п’єси до глядача ХХІ століття.
